Блог Книжки

Книжка Лоренса Ріса «За лаштунками війни»

Книжка Лоренса Ріса «За лаштунками війни»

Дочитав, нарешті, книжку Лоренса Ріса «За лаштунками війни». Я колись читав «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна» цього ж автора, але то була книжка про персони диктаторів (яка запамʼяталась фразою, що головна відмінність між паном Гітлером і Сталіним у розмірі їхніх вусів), а тут більше деталей про війну та перемовини під час війни. Особливо цікаво було прочитати розділ за залаштунковий поділ Польщі.

Публікую нижче мої збережені цитати з книжки – може когось надихне прочитати

1. Коаліція де-факто

Несподівана дружба

Про перемови Сталіна та Ріббентропа про 100-річний ненапад між країнами

А й справді, як сталося, що Ріббентропа взагалі допустили в серце Кремля? Зрештою, нацисти ніколи не приховували ненависті до Радянського Союзу. У 1937 році під час промови на мітингу в Нюрнберзі Гітлер назвав керівників цієї країни «нецивілізованою єврейсько-більшовицькою міжнародною спілкою злочинців» і стверджував, що Радянський Союз – це «найбільша небезпека для культури й цивілізації людства, яка коли-небудь загрожувала йому з часів розпаду держав античного світу

Імовірно, Сталін розмірковував так: навіщо Червоній армії «втягуватися в конфлікт», аби допомогти іншим недоброзичливим режимам подолати створені ними самими труднощі? Проти Британії і Франції Сталін був ідеологічно налаштований так само, як і проти нацистської Німеччини. Відповідно до марксистської теорії, кожна з цих країн була під владою великого капіталу, який пригноблював трудящих.

Сталін вважав, що лише Радянський Союз, який забезпечує безкоштовну освіту й медичне обслуговування, «право голосу для всіх» та суспільну власність, є «правильною» державою. А вчення Леніна закликало радянську державу за таких обставин триматися осторонь конфліктів — хай капіталісти гризуться між собою. Отже, з погляду Сталіна, у відносинах із цими однаково нестерпними країнами було значно розсудливіше розглянути можливість домовленості, нехай і тимчасової, з нацистською Німеччиною. Адже крім на позір безпечного способу уникнення будь-якої майбутньої війни нацисти могли запропонувати Радянському Союзу те, чого ніколи не запропонували б західні союзники, — можливість отримати додаткову територію і матеріальний зиск. Тож зустріч між Ріббентропом і Шуленбурґом з боку Німеччини та Сталіним і Молотовим з боку Радянського Союзу, яка відбулася 23 серпня 1939 року, не була зустріччю однодумців, однак вочевидь була спрямована на задоволення спільних інтересів.

У Німеччині офіцер сс Ганс Бернгард дізнався про підписання пакту, коли разом зі своїм підрозділом чекав вторгнення в Польщу. Для нього цей пакт «був повною несподіванкою. Ми не могли зрозуміти цього... Протягом багатьох років пропаганда пояснювала нам, що більшовики — наш головний ворог». Через це Бернгард та його товариші вважали нову угоду «політично неприродною».

Однак улітку 1939 року прагматизм був для нацистів важливішим за принципи. Гітлер хотів, щоб німецька армія завоювала Польщу за кілька днів. На його думку, Німеччина мала повернути свої території (місто Данциґ, Західну Пруссію й колишні німецькі землі навколо Позена), а також загарбати решту цінних сільськогосподарських земель. Однак він знав, що будь-яке вторгнення в Польщу може розвʼязати війну з Великою Британією і Францією. У березні 1939 року британці пообіцяли захистити Польщу від іноземної агресії, коли після захоплення Гітлером чеських земель премʼєр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен нарешті зрозумів, що обіцянки, які німецький фюрер дав у Мюнхенській угоді за рік до того, нічого не варті. До того ж, з погляду нацистів, над їхнім планом захоплення Польщі тяжіло важливе питання, відповідь на яке була аж ніяк не очевидною: як відреагує на це Радянський Союз, східний сусід Польщі? Якби Радянський Союз вступив у коаліцію з Францією і Британією, німці опинилися б в оточенні ворогів.

До того ж, він знав, що Радянський Союз може спробувати узаконити будь-яке вторгнення на територію Польщі за допомогою пропаганди, прикриваючись пропозицією тодішнього міністра закордонних справ Великої Британії лорда Керзона про встановлення кордону між Польщею та її східними сусідами (так званої «лінії Керзона»), яку він висунув у 1919 році. У той час більшовики відхилили цю пропозицію, проте виявилося, що загалом вона нагадує домовленість між Молотовим і Ріббентропом про поділ «сфер впливу» в Польщі. Крім того, поляки не становили більшість населення на східних територіях: близько 40 % місцевих мешканців мали польське походження, однак 34 % були українцями і 9% — білорусами. Радянські пропагандисти зрозуміли, що це дає змогу видати будь-яке вторгнення за акт «визволення» — звільнення місцевого населення від польського панування.

Молотов у Берліні

Насправді це обговорення [Молотова та Ріббентропа] нагадувало діалог двох глухих, оскільки Молотов відмовлявся відповідати на будь-які масштабні запитання Гітлера. Натомість у відповідь він ставив ще детальніші питання про безпосередні наміри німців. Згодом радянський перекладач Павлов охарактеризував ці переговори як «виснажливі та явно марні», і з цією думкою важко не погодитися.
...
Зустріч завершилася на дещо комічній ноті, коли під час бомбардування британцями Ріббентропу й Молотову довелося спуститися в бомбосховище. Коли Ріббентроп продовжив розповідати, що Британська імперія готова до розграбування, Молотов зауважив: «Ви говорите, що Англія програла. То чому ж ми сидимо зараз тут, у цьому бомбосховищі?».

2. Вирішальні моменти

Перші дні вторгнення

3 липня Сталін виступив по радіо зі зверненням, яке стало знаменитим не через підступний захист дій радянського керівництва під час укладання пакту з нацистами в 1939 році й не через гучний заклик до представників різних етнічних груп Радянського Союзу (узбеків, татар, грузинів, вірмен тощо) воювати єдиним фронтом проти поневолення фашистами. Натомість ця промова запамʼяталася здебільшого через слова, які Сталін сказав на початку: «Товариші, брати і сестри». Для багатьох радянських громадян ці прості слова уособлювали нового Сталіна — керівника, який дбав про них не лише як про «товаришів», а й як про близьких членів родини. Ці слова продемонстрували, що він закликає не до ідеологічної боротьби з нацизмом, а до боротьби, спрямованої на захист батьківщини від жадібного загарбника. Таку боротьбу люди могли зрозуміти.

Вісімнадцятирічний студент Микола Брандт, якого призвали до лав Червоної армії для участі в обороні Москви, пригадує, що майже всім його командирам бракувало базових військових навичок: «Я не міг відкрити затвор рушниці, тому мені порадили звернутися до безпосереднього командира, який сказав: "Твоя рушниця холодна — вона замерзла. Потрібно її нагріти". Як можна було нагріти її при 30 градусах морозу? Тож я пішов до командира взводу, який порадив те саме: "Ти маєш її нагріти — затвор замерз". Тоді мені сказали звернутися до командира батальйону. Це був лейтенант, єдиний професійний офіцер там, який просто зняв запобіжник. Я відчув величезну радість, коли затвор відкрився».

Вирішальний місяць грудень (1941)

Рішення Гітлера оголосити війну Америці, ухвалене 11 грудня 1941 року, часто спантеличує людей, які не знають подробиць цієї історії. Якщо німецькі війська зіткнулися з величезними випробуваннями на східному фронті, тоді чому Гітлер свідомо додав до списку супротивників такого могутнього ворога?

Відповідь на це запитання проста. Як і Сталін, Гітлер був політичним лідером, для якого була важлива реальність, а не риторика. Для Гітлера було очевидним, що війна зі Сполученими Штатами неминуча. Головна подія на шляху до війни відбулася не в Перл-Гарборі, а за кілька місяців до того, коли Рузвельт наказав американським військовим кораблям супроводжувати британські конвої до середини Атлантичного океану.
Як зауважив Черчилль, на момент Атлантичної конференції в серпні 1941 року Рузвельт був сповнений рішучості «вести війну, але не оголошувати її»". Такого самого висновку дійшов німецький адмірал Редер, який за кілька місяців до Перл-Гарбору сказав Гітлеру: якщо підводним човнам не дозволять топити американські кораблі, виграти битву за Атлантику буде неможливо. Як і слід було чекати, після того, як Рузвельт наказав американським військовим кораблям патрулювати західну частину Атлантичного океану для підтримки конвоїв, трапилася низка інцидентів — зокрема, напад підводного човна на есмінець «Грір» у вересні та потоплення есмінця «Рубен Джеймс» у листопаді, що призвело до загибелі понад сотні американських моряків. Отже, у грудні Гітлер либонь відчував, що, оголошуючи війну Америці, він лише приймає неминуче, отримуючи при цьому додаткову перевагу — збереження видимого контролю над розвитком подій. Далі Гітлер розмірковував так: негайний вступ CША у війну принаймні протягом року не матиме серйозних наслідків, здатних змінити перебіг військових дій у Радянському Союзі. Він був переконаний, що саме війна зі Сталіним так чи інакше стане вирішальною в цьому конфлікті. Гітлер вважав також, що тепер японці звʼяжуть американський флот у Тихому океані й поставлять під загрозу інтереси Британії на Далекому Сході.

3. Криза віри

Битва з німцями на Волзі

Щоб присоромити Захід і закликати його відкрити другий фронт, восени 1942 року радянській творчій спільноті дали вказівку спробувати вплинути на думку закордонної громадськос-ті. «Художникам, письменникам і журналістам дали завдання звернутися до наших колег за кордоном, — розповідає карикатурист Борис Єфимов. — Письменники мусили написати листи англійським письменникам, музиканти англійським музикантам тощо із одним-єдиним запитанням: де другий фронт?».
Єфимов, один із провідних карикатуристів Радянського Союзу, написав своєму знаменитому британському колезі Девідові Лоу. Через місяць він отримав відповідь, у якій Лоу пояснював, що «хоча Англія відзначається великою військовою могутністю, ця могутність лише "потенційна", як він її назвав».
На власні очі побачивши, як Захід ухиляється від обговорення теми, що мала життєво важливе значення для добробуту Радянського Союзу, у 1942 році Єфимов вирішив відповісти на це за допомогою карикатури — зброї, якою володів найкраще. Саме тому він створив низку малюнків, які містили візуальні закиди до британців. На першій карикатурі були зображені шестеро британських генералів на військовій нараді. Кожному генералові відповідав окремий підпис: «Генерал Непоспішай, Генерал А-Якщо-Нас-Поб'ють» тощо. Напроти них за столом сиділи двоє полковників, на шоломах яких були написані слова «Хоробрість» і «Рішучість». «Це означало, що в Англії є як прихильники, так і противники другого фронту, — говорить Єфимов. — Карикатуру надіслали Сталіну, він її схвалив, після чого її опублікували в газеті "Правда". Таке складне питання, як невдоволення союзниками, мало бути схвалено Сталіним».

Погіршення стосунків зі Сталіним

Далі співрозмовники почали обговорювати післявоєнний світ — такий, яким його уявляв Сталін. І тут радянський диктатор використав формулювання, яке залишатиметься напрочуд незмінним протягом наступних кількох років конфлікту. Він сказав, що Радянський Союз «прагне, щоб усі народи Європи мали той уряд, який виберуть самі, вільні від примусу з боку будь-якої зовнішньої сили. Ми (Радянський Союз) не маємо агресивних намірів і не вдаватимемося до агресії, зовнішньої чи внутрішньої, за винятком тих випадків, коли виникне військова потреба захистити себе. Однак ми наполягаємо на тому, що уряди країн, які з нами межують, повинні бути справді дружніми, а не "професійно дружніми" й приховано ворожими, готовими встромити Радянському Союзу ніж у спину, як вони вже робили в минулому». Це й була та формула Сталіна («справді дружні, а не професійно дружні» країни), яка спричинила згодом так багато проблем.

3. Зміна вітру

Зближення Рузвельта зі Сталіним

Того вечора Сталін отримав найкраще уявлення про характери західних керівників, коли заявив, що, аби підкорити Німеччину після війни, «потрібно фізично знищити принаймні 50 тисяч чи навіть 100 тисяч членів німецького командування». Черчилль писав у своїх післявоєнних творах, що його не обурила жодна із заяв Сталіна, крім останньої — щодо знищення німців після війни. «Британський парламент і громадськість, — сказав премʼєр-міністр, — нізащо не потерплять масових страт». А коли радянський диктатор знову заявив, що потрібно «роз-стріляти 50 тисяч», Черчилль розлютився. «Я швидше погоджуся на те, щоб мене вивели отут у сад і розстріляли, ніж погоджуся заплямувати свою честь і честь своєї країни таким ганебним вчинком».
У цю мить втрутився Рузвельт, хоч і неявним чином. Замість того, щоб підтримати Черчилля чи просто змінити тему, він запропонував компроміс — мовляв, розстріляти потрібно 49 тис. Очевидно, американський президент намагався звести ситуацію до жарту. Однак це був дивний жарт, враховуючи причетність Сталіна до масових убивств, про яку президентові було добре відомо.

Водночас Рузвельт і Черчилль, мабуть, відчували, що напів-правда про Сталіна, яку поширювали раніше їхні уряди, обмежує їх. Протягом 1943 року пропаганда союзників продовжувала створювати велику кількість надзвичайно позитивних творів про Радянський Союз і Сталіна, найяскравішим прикладом яких був фільм «Московська місія». Режисер фільму Роберт Бакнер згодом описав його як «доцільну брехню заради політичної мети». Проблема була в тому, що на основі цієї «доцільної брехні заради політичної мети» в широких колах громадськості сформувалося оптимістичне бачення Сталіна й Радянського Союзу. Саме тому Рузвельт, якого менш ніж через рік чекали вибори, вважав, що заперечувати проти цього показного позитивного образу було б шкідливо для його політичних перспектив.
Хай там як, та після повернення з Тегерана Рузвельт охоче дотримувався колишнього пропагандистського курсу. Коли один журналіст запитав його, «якою людиною є маршал Сталін», він відповів: «Я назвав би його кимось на кшталт мене самого… реалістом»

5. Поділ Європи

Зустріч у Квебеку

Моргентау почав описувати одну з найрадикальніших і надеструктивніших пропозицій, сформульованих демократичною державою в хх столітті. Цей план передбачав не лише розділення Німеччини на дві частини, а й знищення її промислових потужностей. Згодом у хх столітті один американський генерал загрожував розбомбити Вʼєтнам, повернувши його «назад до камʼяної доби». Протягом Другої світової війни еквівалентом був план Моргентау щодо Німеччини, принаймні з економічного погляду.
Черчилль, який завжди покладався на свої емоційні реакції, висловив глибоке обурення. «Не встиг я почати свій виступ, — записав Морґентау, — як тихе бурмотіння й похмурі погляди підказали мені, що все це не викликає особливого ентузіазму в премʼєр-міністра... Я ніколи не бачив його більш дратівливим і саркастичним, ніж того вечора... Коли я закінчив свій виступ, він обрушив на мене цілий потік риторики, сарказму й люті. …Далі Черчилль сказав Морґентау, що вважає цю пропозицію «неприродною, нехристиянською й непотрібною».
Навряд чи колись був момент більших розбіжностей між Британією й Америкою стосовно майбутньої політики, ніж того вечора. Однак потім трапилося дещо надзвичайне. Через два дні Черчилль зняв різкі заперечення проти радикального плану Моргентау й у цілому підтримав його.
Пʼятнадцятого вересня Черчилль підписав з Америкою угоду щодо продовження ленд-лізу, яка гарантувала британцям 6,5 мільярдів доларів.

Навряд чи він зробив це лише через раптове усвідомлення того, що пропозиції Морґентау дадуть користь британській промисловості. Зрештою, «переваги» цього плану для британської промисловості були очевидними вже тоді, коли він уперше ознайомився з цим планом. Значно ймовірнішим є таке просте пояснення: Черчилль погодився на бажання американців після того, як вони підписали додаткову угоду про ленд-ліз.

Жовтнева зустріч Черчилля і Сталіна в Москві

… Черчиль спонукав поляків змінити свою думку й погодитися на переміщення кордону. Саме тоді почало проявлятися напруження, яке відчував Черчилль. Він просто не міг повірити, що поляки не вчинять так, як їм сказано.
— Ви повинні зробити це, — сказав Черчилль. — якщо ви згаєте цю можливість, усе буде втрачено
— Я маю сам собі підписати смертний вирок? — запитав Миколайчик.
— Я умиваю руки, — сказав Черчилль. — Як на мене, ми маємо відмовитися від цієї справи. Ми не будемо руйнувати мир у Європі через суперечки між поляками. Через свою впертість ви не бачите, що поставлено на карту. Ми розійдемося не друзями. Ми розповімо всьому світові, які ви нерозсудливі. Ви розвʼяжете чергову війну, в якій буде втрачено 25 мільйонів життів. Проте вам байдуже.
— Мені відомо, що нашу долю було вирішено в Тегерані, — сказав Миколайчик.
— Її було врятовано в Тегерані, — відповів Черчилль.

– Не визнавши цей кордон, ви просто вийдете з гри назавжди. Росіяни підкорять вашу країну та знищать ваш народ. Ви на межі повного винищення.

Сплеск емоцій Черчилля має важливе значення почасти через його зауваження стосовно того, що через відмову поляків підписати угоду росіяни підкорять їхню країну й знищать їхній народ. Цей коментар, мʼяко кажучи, дещо підозріло узгоджується з висловленою в Тегерані думкою стосовно того, що Сталіну потрібно дозволити зберегти за собою різні територіальні надбання, оскільки «характер» радянського уряду «змінився».У спалаху гніву Черчилль, удаючись до образ, звинуватив польський уряд у вигнанні в тому, що до його складу входять «бездушні люди, які прагнуть зруйнувати Європу». Насамкінець Черчилль завершив зустріч гірким і, як йому мало бути відомо, неправдивим зауваженням: «Який внесок ви зробили в боротьбу союзників протягом цієї війни? Що ви кинули до спільного котла? Можете вивести свої дивізії, якщо бажаєте. Ви абсолютно нездатні подивитися фактам в обличчя. Ніколи в житті я не зустрічав таких людей».

У листі, який передали американському послу в Лондоні, Миколайчик написав: «3 виступу Молотова на зустрічі 13 жовтня я з величезним здивуванням дізнався, що протягом Тегеранської конференції представники всіх трьох великих держав без сумніву погодилися з тим, що так звана лінія Керзона має бути кордоном між Польщею та Радянським Союзом».
Рузвельта вкотре піймали на брехні. Його мотив для приховування правди від Миколайчика в червні очевидний. У Тегерані американський президент висловив занепокоєність тим, що декілька мільйонів американських виборців польського походження засмутяться, якщо Радянський Союз отримає Східну Польщу, й можуть висловити своє невдоволення безпосередньо на виборчих дільницях під час президентських виборів у листопаді 1944 року. Проте щойно 7 листопада Рузвельт без жодних проблем був переобраний, Миколайчик більше не міг йому зашкодити. Двадцять другого листопада Рузвельт ввічливо відповів на неявні звинувачення Миколайчика в підступності й сказав, що коли «взаємна домовленість» щодо кордонів Польщі й була досягнута, «цей уряд не заперечуватиме».

6. Залізна завіса

Крах ялтинських домовленостей

Однак навіть у найвирішальніший час риторика Черчилля була не тим, чим здавалася. На публіці він міг говорити про те, що в основі цієї війни лежить моральний імператив, проте приватно зізнавався, що його мотиви були далеко не такі чисті. Тринадцятого лютого, повертаючись з Ялти, Черчилль сперечався з фельдмаршалом Александером, який «благав» його, щоб Британія надала більшу допомогу на післявоєнну відбудову Італії. Александер сказав: «Певною мірою саме заради цього ми беремо участь у цій війні — щоб забезпечити свободу й достойне існування народів Європи».
«У жодному разі, — відповів Черчилль, — ми воюємо за те, щоб забезпечити належну повагу до британського народу!»

Смерть Сталіна

Навіть у наш час на Красній площі біля кремлівської стіни можна побачити памʼятник Йосипові Сталіну — тому, хто мав бути притягнений до відповідальності за вчинені дії у першу чергу, однак цього не сталося. Як і багатьом іншим тиранам до нього (і, поза сумнівом, багатьом тиранам після), йому вдалося уникнути правосуддя.

Згадався кадр з однойменного фільму «Смерть Сталіна»

Ділитися – це турбота! 🫶

Сподобався допис? Поділіться ним у твітері, фейсбуці або у своєму пабліку в телеграмі!

І якщо раптом ще ніхто вам цього не казав сьогодні – хочу нагадати, що ви прекрасні! ❤️

А ще можна підписатись на нові пости!

Зазвичай я пишу про свої невеликі проєкти, дослідження, про прочитані книжки та все цікаве, що знаходжу для себе. Без спаму та ChatGPT – лише мій крафтовий контент!

Анонси також можна побачити у мене в твітері, блускаї або підписатись на RSS.

© Клименко Вадим
[email protected]
Підписочка
На e-mail або RSS
Соцмережі
Твітер / Блускай / Фейсбук
Цікавеньке
Блогрол
Створено під час повітряних бледін у  Fill 3 Києві