Контент-сомельє #1

Я досить часто щось читаю, слухаю або дивлюсь на ютубах, тому в цій серії публікацій буду приблизно кожного тижня збирати та писати про якісь цікаві матеріали, які я знайшов за минулий тиждень.

1. Годинна лекція художника Павла Макова на ютубі про українську культуру та мистецтво, і про її поточний стан. Про те, як у нього скуповували картини музеї у 80-х роках з Москви, бо побачили нову «українську хвилю». Про те, як sotheby's приїжджали в Україну та про те, чому в білу продавати картини дуже складно. Про проблеми перекладів – українських книжок не так багато англійською та на інших мовах, що лише деякі з книжок Жадана (Павло згадує розмови з ним) – приватні ініціативи. Є досить суперечливі тези, але в цілому дуже сподобалось та показує стан речей.
   
   До речі, у 2019-му році я був в книжковому у Гарварді, і єдина книжка українського письменника – це Жадан, навіть фотку напамʼять зробив:

2. Матеріал від Текстів про рекомендації в аптеках – що фармацевти відповідають в першу чергу за питаннями а-ля «Що у вас є від температури?» та як рекомендовані ними препарати повʼязані з компанією, яка тримає цю аптеку.
3. Максимально проста гра під назвою «No vehicles in the park». Наводиться 27 запитань (після перших 7 можна перейти до результатів), і треба обирати в кожній ситуації, чи порушується це правило, чи ні. В самому кінці автор пояснює детально суть гри та наскільки у вас схожі результати з більшістю. Загалом це гра про модерацію контенту (і чому це складно), а кожна машина повʼязані з політичною філософією.
4. The Questioning Mind Is Most Alive. Дуже гарний пост про допитливість в людях, написаний в прекрасній та легкій формі. Таке дуже подобаєцця читати під ранкове кохве.
5. На вихідних прочитав книжку «Повітряна війна і література». Це чотири тексти з лекцій про історію руйнувань під час другої світової, але найбільш тригерним був перший текст – про бомбардування Гамбурга та інших міст в 1940-х роках, про спогади людей, які вижили та про їх колективну відповідальність. Взагалі, є дуже мало фактів про знищення міст у творах після 45-го, і автор робить гіпотезу, що це наче як самозамовчування. В сімʼях та персональних історіях теж про це нічого не розповідалось – через це дуже залишилось дуже мало історичних фактів про це, тому ця книжка та дослідження Зебальда одні з небагатьох про це.
   
   «Під час нальоту, який почався 28 липня о першій ночі, на густозаселений район на схід від Ельби, що охоплював квартали Гаммербрук, Гамм-Норд і Гамм-3юд, Білльвердер-Аусшлаг, а також почасти квартали Санкт-Георг, Айльбек, Бармбек і Вандсбек, було скинуто десять тисяч тонн фугасних і запалювальних бомб. За вже випробуваною методою, спершу чотиритисячофунтові фугаси вибивали всі вікна й двері, затим від легких запалювальних снарядів займалися горища, а запалювальні бомби вагою до 15 кілограмів пробивалися до нижчих поверхів. Буквально за декілька хвилин по всій зоні бомбардування, яка становила приблизно двадцять квадратних кілометрів, спалахували велетенські пожежі й розгорялися так швидко, що вже за чверть години після падіння перших бомб увесь повітряний простір, хоч куди поглянь, перетворився на суцільне море вогню. А ще через пʼять хвилин, о першій двадцять, здійнялася вогняна буря такої сили, яку ніхто й ніколи не міг собі дотепер навіть уявити. Здійнявшись на висоту двох тисяч метрів, вогонь із такою силою затягував кисень, що повітряні потоки досягли потужності урагану. Так усе горіло протягом трьох годин. Сягнувши апогею, буря зривала фронтони й дахи будинків, розкручувала в повітрі балки й плакатні стенди, виривала з корінням дерева і підхоплювала людей, мов живі смолоскипи. За обваленими фасадами язики полумʼя злітали на висоту будинків, вони мчали, як хвиля прибою, зі швидкістю до 150 кілометрів на годину, вогненними валами розкочувалися в дивному ритмі над відкритими площами. У деяких каналах горіла вода. У вагонах трамваїв плавилися скляні шибки, запаси цукру кипіли в підвалах пекарень. Люди, які тікали з укриттів, вгрузали в розплавлений, пухирчастий асфальт й осідали в гротескно викривлених позах. Насправді ніхто не знає, скільки людей загинуло тієї ночі та скільки збожеволіло перед тим, як їх забрала смерть.
   Знаходили людей, які задихнулися від чадного газу й досі сиділи за столами чи притулившись до стіни; деінде знаходили купи плоті й кісток, а то й цілі гори людських тіл, ошпарених окропом з опалювальних котлів, які вибухнули. За температури, що сягала тисячі градусів і вище, багато тіл так обвуглилися, що рештки великої родини можна було винести лише в одному кошику для білизни».