Бум друкованих медіа та «Політика для початківців-2»

Дивлячись на театральні, музичні та книжкові буми, я дуже радію ще одному (менш популярному, тому на щастя немає ніяких каналів, де полюють на замовлення) – ✨друкованим періодичним виданням✨.

В далекому 2012-му році, на першому курсі в Запоріжжі, кожного місяця купував Есквайр, читав ІНСАЙДИ з Верховної Ради, чиїсь ПРАВИЛА ЖИТТЯ, колонки Жадана та роздивлявся, як гарні журнали можуть виглядати. Через рік дуже зрадів, коли зʼявився перший глянцевий журнал українською – це був National Geographic. На жаль, журнал прожив приблизно півтора року – наприкінці 14-го року холдинг пішов з України, і обидва журнали перестали друкувати.

Пізніше зʼявився журнал Куншт – у 2015-му році це виглядало взагалі чимось новим та прекрасним, бо зазвичай їх друкували якісь великі холдинги, а не міські божевільні. Далі їх же журнал про космос (Space,‌ ‌the‌ ‌Universe‌ ‌and‌ ‌Everything), а вже ближче до наших часів зʼявилась «Локальна Історія».

Зараз більшості цих журналів вже немає – щось не переросло ковід, щось повномасштабку, але за ці останні роки зʼявилось досить багато друкованих видань – це і Літопис Українського Дизайну, і Reporters від The Ukrainians, і Telegraph від Прожектора, і арт-журнали а-ля Грішниця та Нога (хоч і періодичність приблизно раз на рік).

Чомусь постійно лізе в голову аналогія з тим, що старбакс до нас не заходить тому що з нашими кавʼярнями не зможе конкурувати. Звісно, що купівельна спроможність та попит на друковані медіа майже мінімальний, але приємно, коли бачу, що виходить не лише якись nv/форбс, а і невеликі нішеві журнали.

Політика для початківців

Нещодавно книгарня Readelion вирішила піти у видавництво, і випустили другий випуск журнала «Політика для початківців», і якось так вийшло, шо за вечір за раз я прочитав всі тексти, і отримав велике задоволення – здалось, що я ідеальний портрет читача цього журналу!

Тут і тексти про ідеології, про віддалену роботу (про щасливого двірника та не дуже щасливого автора з офісу), про забудову Києва та як високі будівлі вбивають теплі стосунки між людьми.

В одному тексті автор роздумує про інститути, і згадує науковців, які отримали Нобелівську премію рік тому, що інститути впливають на економічні показники а не навпаки. Якою поганою не була б ситуація в країні, вона повинна започаткувати інститути для економічного зросту. Хоч їх книжка «Чому нації занепадають» виглядала, як і мій диплом, але їх наукова робота пояснює багато деталей:

Вирішальною відмінністю є не географія і клімат чи культура, а інституції. Інклюзивні системи дають людям більше можливостей, починаючи із вибору освіти і професії та продовжуючи реалізацією їх права бути частиною політичної системи держави та впливати на законодавство. Врешті-решт це веде до того, що люди інклюзивних систем живуть в кращих економічних умовах. Екстрактивні ж системи призводять до того, що люди живуть в гірших економічних умовах, а політична система обмежує їхній потенціал впливу на законодавство. Це частина моделі, запропонована лауреатами, що сягає корінням у колоніальні часи.

Аджемоглу, Джонсон і Робінсон виявили чіткий ланцюг причиново-наслідкових зв’язків. Інституції, які були створені для експлуатації мас, погані для довгострокового зростання, тоді як ті, які встановлюють фундаментальні економічні свободи та верховенство закону, корисні для нього. Політичні та економічні інституції також мають тенденцію довговічності. Навіть якщо екстрактивні економічні системи забезпечують короткострокові вигоди для керівної еліти, запровадження більш інклюзивних інституцій, зменшення екстрактивності та верховенство права створить довгострокові вигоди для всіх.

А інший автор розбирає альбом дніпровського репера, де задумується, чи є репер підписником Трухи?

Почнемо з треку «бути долбайобом». Тут Дрюк нас приголомшує одкровеннями, що для того, аби існувати в цьому жорстокому світі, людям треба вірити в різні казки. Справедливо. На цьому вуличний протест не зупиняється, і репер буквально випалює просвітницьким вогнем наступне: «А самі жосткі казки це завжди про політика»

Пайка стайл – сенс треку у тому, що люди постійно один одного паяють (дістають і зайобують), і це джерело, яке підживлює нас, тобто, людей … коли хтось порушує незручні теми, то це винятково з метою „попаяти“ іншу людину … такий от енергетичний вампіризм

І ще тексти про поляризацію суспільства, анархію, фемінізм, диктатуру.

Хоч і складається постійно враження, що це такі арт-видання з дуже невеликим тиражем замість звичайних глянцевих, але дуже тішусь, що у нас зʼявляються такі видання! Не як бездушний та стандартизований старбакс, а теплі і лампові бренди!

Якщо на момент написання цей журнал є в наявності, то купити можна в магазині readelion